Учасники гуртка "Філософія для дітей (Мудрі розмови)", який модерує Людмила Мандрегеля, переконалися: зустрічей із письменницею, чарівною полтавкою Тетяною Рубан, багато не буває. Щоразу знаходяться цікаві теми для обговорення в спільноті дослідників.
 Імпульсом для думки для двох нещодавніх зустрічей слугували уривки з книжки "Нічийні", яку, до речі, із цікавістю прочитали всі учасники.
Заняття  відбулися в затишному просторі Бібліотеки-філії 4 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ #Бібліотека_на_Європейській_141 в улюбленому вже форматі філософського кафе з  використанням елементів  методики «Філософія для дітей» (сидіння в колі, читання тексту, формулювання питань, голосування, обговорення обраного запитання).
Разом із авторкою розмірковували, як часто люди знецінюють те, що мають (увагу, річ, гроші, ставлення, вчинок), і лише втративши, починають це усвідомлювати.
Як важко "домашнім" дітям зрозуміти тих, хто опинився в надскладних життєвих обставинах без даху над головою та підтримки рідних і близьких людей. 
П'ятикласники вміло висловлювали думки, аргументували та відстоювали власну точку зору, тож дійшли висновку: хоча кожен зустрічався із зухвальством і грубістю, але лише невелика частина людей вміє правильно реагувати на злість, образи. Легше стає, коли починаєш розуміти, що найчастіше ображають інших люди нещасні, а отже чинити так само у відповідь немає сенсу.
Друге заняття розпочали із вправи "Дві правди й одна брехня" (за сюжетом книжки), яка стала місточком до розповіді Тетяни Рубан про реальні й вигадані події.
Після обговорення, як   в персонажів повісті "компас у голові змістився", порефлексували щодо зміни власних парадигм.
 Що є важливим для прийняття відповідальних рішень? Які з них шкодять, а які роблять щасливими? Відповіді на ці запитання вражали глибиною й різноманітністю.
Розмірковували, як непросто буває зробити крок назустріч іншому, який потребує підтримки й допомоги. Добре, коли знайдуться такі дорослі, як мама Лесі, яка "працює знеболювальним",  знайдуть рятівні слова в потрібний момент і вбережуть від біди.
Наостанок  - "Торбинка на пам'ять",
 у яку кожен і кожна поклали власне продовження фрази "Я належу до щасливців/щасливець хоча б тому..."  Потім, заплющивши очі, виймали  нотатки одне одного й дивувалися, як збігаються погляди))) та аплодували, бо ж приємно відчувати, що ти в спільноті щасливих однодумців.